Роздача слонів… у чужі руки

Свято створило ейфорію, розчарування, подив. У Кропивницькому сподівано і несподівано відзначили річницю перейменування міста. Міська влада при цьому в особі міського голови Андрія Райковича прийшла лише подивитися. Ні виступів, ні грамот – лише загадкові посмішки і недолугі коментарі навздогінці.

На урочистостях був присутній автор законопроекту про перейменування міста народний депутат України Олександр Горбунов, голова обласної ради Олександр Чорноіваненко, Архієпископ Кропивницький і Голованівський владика Марк, і нікого з ОДА. Були помічені три депутата міської ради від «Батьківщини» та «Свободи». Свято пройшло зовні практично вдало. Зібрало воно кілька сотень практично радих за вдало перейменоване нарешті на український лад місто.

Але приємним і несподіваним моментом було нагородження кількох присутніх патріотично налаштованих містян та громадських організацій. Нагороди були двох рівнів –  грамоти від Верховної Ради України та подяки  обласної ради, і жодних відзнак від досі ще не перейменованої міської ради. Місто перейменували, а воно ніби ще не оговталося і пручається в особі міського голови та певної частини депутатського корпусу. Та відверто кажучи дехто з обізнаних в тонкощах патріотичного життя вважає, що нагороджених у цих двох категоріях доречно було б поміняти місцями. Серед нагороджених грамотами Верховної Ради України опинилося цікаве угрупування науковців в доробку яких по пару виступів на круглих столах та конференціях та поодинокі появи на прес-конференціях, підписи під листами-зверненнями. А от у інших статті і навіть десятки статей, довге листування з ВР, Інститутом національної пам’яті, органами влади різних рівнів та збір підписів. Були і випадки відмови від подяк, виведення з списків тих хто дійсно того заслужив, відмови отримувати грамоти та подяки. В підсумку це незримо пересварило патріотів та здійснило віртуальне побиття горшків. Все це частково виплеснулося в мережу Інтернет, окрім чергового завивання «ображених єлисаветградців». Останні в особі одіозного непослідовного уродженця Усівки-Бешки Сергія Полуляха навіть виголосили вердикт, що нагороджених варто карати!!!

Серед дивно нагороджених науковців є навіть такі, що були проти найменування міста Кропивницький. Примазалися і отримали «заслужені» нагороди за «заслуги перед народом України». У нас такі дива можливі, адже  в Україні діють не лише родинні узи, але кумівство, сватовство, сільське та районне земляцтво, простий звичайний совковий блат.

Найбільше вразили дії однієї з нагороджених, а саме кандидата якихось наук Ольги Кирилюк. В мережі ФБ вона розмістила два поста з приводу відзначення річниці перейменування. Перший пост був про святкування та тих, хто вніс «вагомий  вклад» в перейменування.  У її списку значилося 35 осіб,з яких лише половина відома широкому загалу. І диво дивне в списку немає не те, що 15-ти  помітних борців за ім’я міста Кропивницький, а навіть першого ініціатора цієї назви художника Ігоря Смичека.  Що це, короткозорість зневага чи завдання «руского міра» щоб розсварити патріотів? Бо лише від таких «науковців» брехня може  виглядати правдоподібною. А Ігор Смичек – це людина, яка не просто висунула ідею  та  агітувала, а написала десятки листів, за власний кошт зняла фільм, збирала підписи у таких,  як Ольга Кирилюк, і жила цим останні 3-4 роки, зносила нерозуміння, а іноді і відверте кепкування. До інших «подвигів» згаданої особи належить перепалка в мережі з сподвижником Ігоря Смичека відомим журналістом і краєзнавцем Анатолієм Авдєєвим. Йому до речі нічого з нагород взагалі не дісталося, як і громадській організації ТВУН, яку він очолює, і куди до речі входить і Ігор Смичек.  А от грамоту ВР «за заслуги перед народом України» дали не їм, а пані Ользі.

Стосовно наїзду в мережі, то  почалося з дрібнички, коли самозакохана і окрила грамотою Верховної Ради пані написала, що тепер у неї є «заслуги перед народом України». Це звичайне для ВР словосполучення та аванс на майбутнє припало нагородженій до душі, але її вихваляння та певна заносчивість вразили журналіста, і він навів на свою сиву голову сюжет з дитячого журналу «Єралаш». І це не сподобалось «відомій активістці». А написано було про те, що у класі школярів на питання хто у вас скромний здійнялося море  рук та загальний вигук –«Я!».

Історії точно не відомо чи завозили цей номер кіножурналу у село, де зростала майбутня невихована вчена., чи батьки не пускали до клуба та заставляли настирно вчитися на кандидата наук. Жарт з сюжетом кіножурналу пані кандидатці дуже не сподобався, і  вона більше години юродствувала та зголялася з людини, не те щоб вибачитись за хамство та граматичні помилки. Потім переписку мужньо стерла, щоб  соромно не було, і далі для свого кола бути «розумницею», і заблокувала подальше спілкування. Але ким вона залишилася….

Потім мені підказали, що пані виступала на кількох прес-конференціях та навіть нібито статті писала. Одну з них я знайшов, але вона «сміливо надрукована» в «Першій електронній»… через два тижні після перейменування міста. Хороший внесок у «велику справу»… А ще пані Ольга разом з групою науковців була поетапно за назви Златопіль та Інгульськ, які разом з її прихильниками отримали нещівне фіаско від  згуртованої купки прихильників імперської назви Єлисаветград,. Практично не один рік  вона та її щирі друзі шкодили прихильникам назви Кропивницький. Отаких маємо «героїв» українського перейменування міста!

А кого забула згадати пані Ольга? Крім згаданих Ігоря Смичека та Анатолія Авдєєва це низка шанованих в Україні осіб Володимир Панченко та Юрій Андрухович, письменники Василь Бонда, Роман Любарський та Борис Курганський, керівник музею Марка Кропивницького Микола Галицький, журналісти Олександр Сікорський, Леонід Багацький, директор державного архіву та голова обласного відділення краєзнавців Олег Бабенко, учасники АТО Олег Кокуленко, Леонід Багно, Костянтин Поляков, Дмитро Яковенко і Олександр Величко та інші. Забули і низку знакових громадських активістів – Сергія Михальонка, Миколу Джогана, Сергія Запорожана. Романа Яковенка, оператора згаданого фільму Руслана Дармашова та інших. Як що забути їх, зараз тут перелічених,то взагалі чи варто було комусь згадувати лише своє близьке оточення?

Місто отримало нарешті вперше чисто українську назву від прізвища видатної всесвітньовідомої людини, яка прославила місто і Україну. Але комусь і досі те українське стоїть поперек горла, і вони замість лікарні йдуть у суди. А краще зібрали б валізу та подалися в улюблений «рускій мір».

Тож святкова роздача слонів відбулася у чужі руки, руки групи своєчасно примазавшихся «молодих вчених» та їм подібним активістам. На жаль жоден з них від нагороди не відмовився, що робили інші, але то на їх совісті. Тепер хай ті нагороджені вийдуть строєм під міську раду з вимогою її перейменування згідно з законом про декомунізацію, нехай запропонують імпічмент міського голови Андрія Райковича через невиконання того закону… Навряд чи вони так вдіють. Сидітимуть по кафедрах та любуватимуться грамотами «за заслуги перед народом України». А народ про них нічого не чув, і нічого не знає, тому що просто є таке словосполучення.

Василь Чорний

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s