Про тезок – українську та американську Новоросію

Картинки по запросу Новоархангельськ

Історію брутальних територіальних придбань Російської імперії досить символічно уособлює біографія і кар’єрний ріст такого собі Миколи Петровича Рєзанова. В його житті тісно переплелися дві так звані Новоросії з двома Новоархангельськами в них, що знаходилися на безмірній відстані один від одного.
Він народився 26 березня 1764 року в Санкт-Петербурзі в збіднілій сім’ї вихідців із Псковщини колезького радника Петра Гавриловича Рєзанова (1735-1799) і Олександри (1741-1809), дочки генерал-майора Гаврила Окунєва.
Після народження сина Рєзанова-батька завдяки протекції тестя пущено «на кормлєніє» головою цивільної палати губернського суду в Іркутську. Посада не Бог зна яка, але в глибокій провінції шматок хліба давала. Однак апетит приходить під час їди. У 1767 році старший Рєзанов встряв у сумнівну історію, присвоївши 325 рублів казенних грошей. Судова тяганина тривала до виправдання 1793 року. Постанова про це винесена Сенатом, коли син Микола служив офіцером з особливих доручень при Катерині ІІ і виклопотав батькові прощення. А в того у сутяжний період пішли пізніші діти – Олександр (1770), Катерина (1771), Дмитро.
Як же Микола Рєзанов потрапив у високі сфери? Звичайним на той час способом.
Чотирнадцятирічним «недорослем» відданий на військову службу в артилерію, а потім статурного вродливця відбирають у лейб-гвардію Ізмайловського полку. У шістнадцять потрапляє в охоронці (доречніше – «телохранители») п’ятдесятилітньої Катерини II. З тих пір і застряв між кабінетом і будуаром правительниці. Був при ній і у відвідинах Криму в 1787 році, – тієї самої романтичної подорожі, коли зажили слави «потьомкінські села».
То був не перший його візит в Новоросію, бо вже не раз наїздив у ці краї фельдєгерем до Потьомкіна, що часто перебував у фортеці Св.Єлисавети. Ця ж подорож остаточно надихнула молодця наслідувати прагматизм досвідченого «світлійшого» Григорія Олександровича. Той, як знаємо, марив створенням під себе нової імперії зі столицею в Константинополі. А новий фаворит і собі уяснив, що залежати від примхи государині, то одне, а мати реальну матеріальну основу – зовсім інше. Отож Рєзанов і вблагав «матушку» наділити землею поблизу Єлисаветинської фортеці, яка приглянулася йому. Та не тільки для себе, а й для братів, котрі якраз підтягнулися. А потім апетити зросли і така «борзость» не сподобалася Потьомкіну – він знайшов спосіб погнати прохача на отчизну. З початку лютого 1788-го Миколі в чині колезького асесора довелося служити у цивільному суді на Псковщині, звідки походили його батьки. Це ж уявити! Пару років страждати в такому глухому закапелку! Страждав би й далі, але зі смертю Потьомкіна світ відкрився опальному знову.
Далі Миколі дали місце начальника канцелярії у віце-президента Адміралтейств-колегії графа І.Г.Чернишова, а потім – екзекутора тієї ж колегії. В 1791-93-их він уже правитель канцелярії Гаврила Романовича Державіна, кабінет-секретаря Катерини II.
У 1794 році Рєзанов за дорученням Платона Зубова їде в Іркутськ ніби інспектувати діяльність компанії засновника перших російських поселень в Амерці казкового багатія Григорія Шеліхова. Насправді Зубов небезпідставно теж запідозрив, як і Потьомкін, що молодик мітить на його місце. Побоюючись заміни себе на «посаді» біля цариці, він під благовидним приводом позбавляється Рєзанова.
Однак Рєзанов швидко зорієнтувався і 1795 року висватав, приїхавши до батька в Іркутськ, дочку некоронованого короля Російської Америки Шеліхову Ганну. А тут і престаріла Катерина ІІ не витримала тяжких фізичних навантажень. Правити почав імператор-масон Павло І, котрий пожалував Рєзанова, котрого вважав жертвою катерининського режиму, в командори ордену Мальтійского хреста.
При новому цареві Рєзанов стає секретарем, потім обер-секретарем Сенату, одержує орден Анни II ступеня і пенсіон в дві тисячі рублів річних. У свиті Павла І знову відвідує в 1797 році Херсонщину і прилучає там до своїх статків нові грунти.
Після загадкової смерті Шеліхова Рєзанов та, другий зять Михайло Булдаков і теща Наталія Олексіївна засновують Російсько-Американську Компанію (РАК) на противагу англійській Компанії Гудзонової Затоки. До держслужбовця-бізнесмна потягнулися акціонери. Одним із пайщиків «Російської Америки» став сам Олександр I, которий держпереворотом і царевбивством після Павла опанував імперію.
У 1801 році в Рєзанових народжується син Петро, в 1802 – дочка Ольга. При других пологах Ганна Григорівна помирає. Безутішний Рєзанов вирішує взяти на себе всю ношу тестевого бізнесу. А чому б, і ні? Овчинка варта вичинки! Поєднуючи приємне з корисним, новоспечений промисловець влітку 1803 року виклопотав собі в Олександра І орден св. Анни I ступеня і пожалування у камергери Височайшого двора. Добився також паралельного призначення послом до Японії.
А тут трапилося, що морське міністерство запланувало кругосвітню подорож на чолі з Іваном Крузенштерном. Моряки раптом виявили, що командиром престижного вояжу вже ходить наш Микола Петрович. Звісно, виник конфлікт між Крузенштерном і Рєзановим. Екіпаж підтримав мореплавця, а не занозистого царедворця. І як останній не намагався покерувати експедицією, моряки недвозначно вказали йому його місце.
Дипломатична місія до Японії провалилась. Коли кругосвітні кораблі прибули в Охотськ, Микола Рєзанов, щоб його ненароком «хвиля не змила», відмовився від продовження подорожі з Крузенштерном. Повертатися в столицю забажав сушею, через Сибір. Але дуже вже хотілося попередньо відвідати ще й Російську Америку, що перейшла йому як посаг покійної дружини.
А там справи – «труба». Їсти нічого. Продукти з Росії, де процвітало казнокрадство, приходили зіпсованими, а контакти з «бостонцями» – американськими торгашами – ще не налагодилися. Рєзанов вирішив за власний кошт купити в іспанців з Каліфорнії зерна. На суднах «Юнона» і нашвидкуруч стуленою шхуною під промовистою назвою «Авось» рушив 25 лютого 1806 року з Новоархангельська (уявляєте?) на південь до іспанського тоді Сан-Франциско. Там менеджер завів дружбу з губернатором Верхньої Каліфорнії Хосе Арильягою і зачастив у дім коменданта фортеці Хосе Даріо Аргуелло до п’ятнадцятирічної Кончити. У сорокадворічного петербурзького камергера зав’язався з нею бурхливий роман. У листі свояку, директору РАК Михайлу Булдакову Рєзанов без романтичного флеру відгукувався про свою каліфорнійську наречену: «Из моего калифорнийского донесения не сочти меня, мой друг, ветреником. Любовь моя у вас, в Невском под куском мрамора, а здесь – следствие энтузиазма и очередная жертва отечеству. Контенсия мила, добра сердцем, любит меня, и я люблю ее и плачу, но нет ей места в сердце моем». Схоже, закохані одне одному були до пари. Кончита прекрасно розуміла, які перспективи відкриються, коли вона стане дружиною Миколи Рєзанова. Або задрипане містечко з гарнізоном та рибалками, або столиця гігантської імперії з життям при царському дворі.
У «новороса» зріють фантастичні плани. Він зрозумів, що Іспанії в тягар її каліфорнійські колонії і вона готова вести торги щодо них. У мріях прожектера бачиться ця земля уже своєю: «Мало-помалу можем простираться далее к югу, к порту Сан-Франциско. В течение десяти лет до той степени можно усилиться, что и Калифорнский берег всегда иметь в таком виду, чтоб при малейшем стечении обстоятельств можно его было б включить в число российских принадлежностей. Гишпанцы весьма слабы в краю сем».
А далі, прирісши територією, переваливши через Скелясті гори і розвиваючи господарство при сприянні метрополії, дивись, міцно станеш на ноги й сам. Тоді й метрополія буде йому не указ. Хіба не цього прагнув не так давно всесильний світлійший князь Потьомкін у Константинополі? Там його не дістав би Петербург, як не дістане й Рєзанова у випадку удачі в заморському Новоархангельську.
Авантюрист з усіх сил поспішив у столицю за первісною підтримкою. Собак змінювали олені, оленів – коні, але серце Рєзанова не витримало. Він помер в Красноярську 1 березня 1807 року, зрозумівши, що Петербургу буде не до нього – Росія втягнулася в європейські війни.
А тим часом у Херсонській губернії зароїлися інші Рєзанови, закликані на дармовщину своїм «просунутим» родичем. Херсонським губернським прокурором у 1805 році служив надвірний радник Роман Іванович Рєзанов, губернським секретарем – Іван Іванович Рєзанов, в Єлисаветградському земському суді був справником титулярний радник Афанасій Іванович Рєзанов
Як твердить А.Пивовар, посилаючись на «Ведомость Новороссийской губернии межевой экспедиции» 1768 р. і реєстр державних і приватних поселень Єлисаветградського повіту 1774 р., при переформуванні Новослобідського козачого полку в Єлисаветградський пікінерний суддя Бутович отримав чин майора і слободу Інгульську та Лозуватку у власність. Володів 2440 десятинами землі, з яких 1440 десятин виділені під 48 дворів, і 1000 десятин «під завод». Отже рід Бутовичів з 18-го століття осів у теперішній Лелеківці та Гаївці під Кропивницьким. При успадкуванні земель Бутовича онучці Рєзановій Марії Романівні дісталася Мар’ївка у Козацькій балці, а онуку Рєзанову Андрію Романовичу – село Лозуватка у Лозуватій балці та Суха балка. Треба думати, що свого часу якась тутешня «Кончіта» Бутовичівна пошлюбилася з представником херсонського істеблішменту Романом Рєзановим. Місцеві перекази зберегли образ поміщика Рєзанова Андрія Романовича – внука судді Бутовича. Той «пан Різан» займався осушуванням боліт вздовж річки Лозуватки, провів дубовий водогін до свого маєтку в Лозуватці.
У XIX столітті нащадки Бутовичів-Рєзанових відомі меценатством. Ганна Михайлівна Рєзанова (1814 р.н.) стала співзасновницею Благодійного товариства та Товариства з розповсюдження грамотності в Єлизаветграді. За її діяльної підтримки 15 жовтня 1867 року відкрито Ремісничо-грамотне училище на Ковалівці – перше безплатне профтехучилище в Російській імперії. Мабуть у жінки в жилах текл українська кров, бо виклала кошти на це українське за духом починання Миколи Федоровського.
Сто п’ятдесят років опісля радянський поет Андрій Вознесенський, вслід за багатьма іншими письменниками (Брет Гарт, Гектор Шавіньї, Гертруда Унтертон, Мері Грехем), присвятив коханню Рєзанова і Кончити поему «Авось!». А пізніше, до стодесятиріччя продажу Аляски Америці, виходить на його ж лібрето рок-опера «Юнона і Авось», яку поставив в театрі «Ленком» режисер Марк Захаров і де акторська гра Миколи Караченцева зробила з Рєзанова «конфетку».

Картинки по запросу новоархангельск на аляске
Рефреном стали слова: «Я тебя никогда не увижу, я тебя никогда не забуду». Кіровоградські театрали на руках носили гастролера-виконавця головної ролі. Насправді ж у реальному житті все відбувається не так, як на сцені. Мабуть тому ті давні гастролі про любовні пристрасті в американському Новоархангельську не знайшли відгуку в українського тезки, діставшись тільки Кіровограда. Та ще не плавають Синюхою круїзні лайнери, як до Ситки (Новоархангельська) на Алясці.
Леонід БАГАЦЬКИЙ

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s